«МАЙСТЕРНЯ КАЗОК»

«МАЙСТЕРНЯ КАЗОК»

(використання способів активізації творчого мислення)

Немає на світі дитини, яка б не любила казки. У кожному домі на книжковій полиці є «Українські народні казки», «Російські народні казки», «Казки народів світу», «Чарівні казки». Їх читають, переказують, розповідають дітям різного віку. З кожної казкової розповіді діти беруть безліч дивовижних пізнань: перші уявлення про реальний та фантастичний світи, про багатий загадками світ природи і його зв’язок з людьми, про дивне і буденне, близьке і далеке, знайоме і не знайоме.

«ЯБЛУНЬКА»

Жили собі дід та баба. І була в них не Курочка Ряба, не Солом’яний Бичок, а яблунька. Росла яблунька з тих пір як хату побудували. Жили дружно.

Взимку дід та баба одягали шуби хутряні, а яблунька – снігову.

Весною баба носила хустку з гарними квітами і яблунька вкривалася біло-рожевими квіточками.

Літом баба носила гарне червоне намисто, а яблунька прикрашалася червоними яблуками.

Восени дід та баба пригощали сусідських малят пиріжками з муки нового врожаю, а яблунька частувала дітей солодкими яблуками. Так вони і жили.

Діти – неперевершені казкарі. Їх уяві можна просто позаздрити. Вона безмежна. Звичайно, вигадувати свої казки не просто. Для цього потрібна велика підготовча робота.

Спробуйте застосувати метод «А що далі?» (початок після закінчення).

Наприклад, всім відома казка «Рукавичка» закінчується тим, що собака виганяє звірів з рукавички і відносить її своєму господарю. Але далеко не всім дітям подобається такий кінець. У них виникають запитання: Що ж буде далі зі звірятами? Адже зимою дуже холодно в лісі? І хіба діду шкода було залишити їм рукавичку?

 «НОВІ ПРИГОДИ ЗВІРІВ З РУКАВИЧКИ»

Йшов дід. Загубив рукавичку. Оселилися в ній звірі. Але вірний собака знайшов дідову рукавичку. Хотів принести її додому, але пожалів звірят, подумав: - Я живу в теплій хаті. Хазяїн мене годує. А бідним звірятам холодно в лісі. Залишу рукавичку їм. А в діда інші є.

І залишились звірі зимувати в теплій рукавичці.

Та все ж таки діти більше полюбляють розповідати свої власні історії. Найчастіше їх головними героями виступають тварини. Діти наділяють їх мовою, мисленням і навіть фантастичними якостями.

«ЗЕЛЕНА ЛИСИЦЯ»

Жила собі в лісі Лисичка. Мала вона пухнасту руду шубку. Пишалася Лисичка своїм вбранням. Але через нього не було Лисичці спокою. Весь час на неї мисливці полювали.

Вирішила тоді Лисичка поміняти свою руду шубку на зелену. Зеленого хутра між травою не помітно. Але це не допомогло. Ще більше почали мисливці на неї полювати. Ще б пак! Зелена лисиця!

Повернула собі Лисичка руду шубку. І вирішила, як би тяжко не було, залишатися такою як є.

 «СТАРИЙ ДУБ»

Жив собі старий Дуб. І була у нього безліч дітей – зелених листочків.

Кожен рік мудрий батько повчав їх:

- Не дивіться на землю. Якщо впадете, не зможете повернутися до мене. Ви ж не птахи і не вмієте літати...

Дуб, як кожен з батьків, не бажав розлучатися зі своїми дітьми. Але кожен рік знаходився один цікавий листочок. Він казав своїм братам:

- Я пташка! Полечу на землю, подивлюся що там, а потім повернуся і вам розповім!

Та повернутися листочок не міг. Він благав про допомогу. Брати падали вниз, щоб його врятувати, але теж залишалися на землі. Дуб залишався один. І так до наступної весни.

Дітям цікаво слухати про те, що сталося або могло б статися з їхніми близькими та друзями. Часто вони і самі вигадують історії про самих себе або своїх братів та сестер.

 «МОЇ ЧАРІВНІ ПЕРЕВТІЛЕННЯ»

Вранці я замість каші поснідав цукерками. Коли мама зайшла на кухню, я злякався і перетворився на зайця. Сидів і тремтів. А щоб мама не сердилась я перетворився на лисичку і став до неї підлещуватись. Але мама покликала тата і я перетворився на мурашку. Таку маленьку, що тато мене не побачив. Мене побачила мама і спитала чому я так вчинив. Тато запитував те саме. Але я не міг їм відповісти. Тому що я перетворився на рибу. Я плавав у акваріумі і мовчав. Риби ж не вміють розмовляти.

Складаючи такі казки, діти розповідають про своє життя і не відходять від реальності.

 «КАЗКА НАВПВКИ»

Жив-був вовк. Настала осінь і збудував він собі три хатки: першу з соломи, другу з гілочок, третю з каміння. Спочатку оселився в солом’яній. Але неподалік жили троє голодних поросят: Ніф-Ніф, Нуф-Нуф і Наф-Наф. Дунув Ніф-Ніф і розвалив солом’яну хатку. Вовк заховався в другу. Дунув Нуф-Нуф і розвалив хатку з гілочок. Вовк заховався в кам’яну. Дули-дули поросята, але не змогли її звалити. Полізли вони в димар. А у вовка на вогні кипіла вода. Зняв він кришку, поросята туди і попадали. Ошпарилися і тікати. А вовк залишився в кам’яній хатці жити-поживати і добра наживати.

 «МОЄ СОНЦЕ»

У далекому тропічному лісі жив папуга. Кожного ранку він зі своїми братами-папугами злітав на саме високе дерево і зустрічав сонце.

Поряд було невеличке поселення і кожного ранку люди, що мешкали в ньому, також зустрічали сонце. Але папуга звернув увагу на хлопчика, який не радів разом з іншими. Коли всі кричали: «Сонце!», він мовчав. Хлопчик був сліпий. Він не знав яке воно – сонце, тому що ніколи його не бачив.

Наступного ранку нашого знайомого папуги не було на самому високому дереві. Він зустрічав сонце разом з хлопчиком. Сонце тепле і лагідне, а папуга мав м’яке пір’я. Хлопчик гладив його руками і радісно шепотів: «Сонце, моє сонце».

Папуга проміняв вільний ліс на тісну хатинку, але був щасливий. Він перетворився на маленьке сонечко, яке кожного ранку зігрівало сліпого хлопчика.

Хто сказав, що заняття з ОБЖ не цікаві для дітей! Саме завдяки ним з'явилися дві чудові казки про безпеку.

СВІТЛОФОР

На одній вулиці жив собі маленький Світлофор. І було у нього два ока – червоне і зелене. Кожного дня він весело підморгував машинам червоним оком, а пішоходам – зеленим. У маленького світлофора була мрія скоріше вирости і стати великим Світлофором з трьома оченятами. Адже у великих світлофорів є ще й жовте око. І ось одного разу ця мрія здійснилася. Хтось з дітей пустив на маленький Світлофор сонячного зайчика.

- Нарешті я великий, – зрадів Світлофор і підморгнув дитині зеленим оком.

НЕРОЗУМНИЙ ВОГНИК

Одного разу Нерозумний Вогник почав бігати по лісу і шукати все що горить. У лісі горить майже все і Вогник швидко перетворився на велику пожежу. Терміново приїхала Пожежна Машина і почала наздоганяти Вогник. Бідолашний тікав як міг. Але Пожежна Машина вміло гасила його білою піною та водою і Вогник став зовсім маленьким.

- Подивись скільки гарних дерев і кущів ти знищив, - сказала Пожежна Машина.

Нерозумному Вогнику стало душе шкода зеленого лісу. Він пообіцяв, що більше ніколи не пустуватиме, тільки з ним потрібно поводитись обережно.

 «КАЗКОВА ПЛУТАНИНА»

Котився лісовою стежкою Колобок. Бачить стоїть на галявині теремок, а в ньому Лисичка сидить. Каже Лисичка:

- Колобок, я тебе з’їм.

А Колобок відповідає:

- Вибачте, у мене інші плани на сьогодні. Я свою червону шапочку загубив. Мені її знайти потрібно.

Покотився Колобок далі. А на березі річки Кривенька Качечка сидить і плаче. Кинув їй Колобок пір’ячко вона й полетіла, а йому червону шапочку залишила. Надів її Колобок і додому.

Дома дід зробив йому золотий човник та срібне весло. Став Колобок рибку ловити, червону шапочку носити. Ось і казці кінець.

 Драматизації  казки Ш. Перро «Червона Шапочка» з елементами ТРВЗ. Вистава має на меті навчити кожну дитину уникати сумного закінчення казок, не змінюючи при цьому сюжету та складати нові казки на основі добре відомих, використовуючи при цьому нестандартні оригінальні рішення, спираючись на набуті знання та інтуїцію, вчитися знаходити вихід із будь-якої життєвої ситуації.

ВИСНОВКИ

У світовій педагогічній практиці існує цілий ряд технологій з розвитку творчого мислення дітей. Нинішні високі вимоги до якості навчально-виховного процесу у дошкільному закладі зумовили виникнення та впровадження ТРВЗ (теорія розв'язання винахідницьких задач). Оптимізувати навчальний процес, підвищувати ефективність обсягу та форм роботи з дошкільниками вже неможливо, керуючись лише традиційними, а інколи (відверто кажучи) застарілими методами та прийомами виховання та навчання дітей дошкільного віку. Саме тому ТРВЗ активно використовується в роботі педагогічними працівниками дошкільних закладів України.

Деякі засоби розвитку нестандартного мислення можна використовувати під час самопідготовки дітей на заняттях, прогулянок, екскурсій, виховних заходів тощо. Застосування цих засобів розкриває технологію розумового процесу, виховує наполегливість, самоповагу, самостійність мислення.

Під час послідовного й регулярного застосування ігор та вправ, заснованих на принципах ТРВЗ, діти набувають певного досвіду спілкування, формується певна поведінка. Щоб гра відбулася і кожен мав змогу вільно висловлювати свої думки, треба мати терпіння вислуховувати «найгеніальніші» ідеї своїх товаришів. При складанні спільних оповідань і казок дитина вчиться обмінюватися інформацією, вислуховувати, не перебиваючи, іншого, брати почуття до уваги, рахуватися з вибором однолітків.

Мета і основний зміст методики ТРВЗ -  розвивати багату уяву і діалогічне мовлення, закріплювати вміння дітей користуватися логічними паузами, наголосом. Вдосконалювати інтонаційну виразність мови, впевненість в своїх силах і здібностях. Виховувати мовне чуття. Вчити дітей емоційно сприймати казки, визначати характери героїв казки, висловлювати власне відношення до них, їх вчинки, використовувати альтернативні шляхи пошуку інформації, сприймати їх зв’язок з життєвими явищами, складати власні казки за поданим сюжетом, відчувати своєрідність побудови сюжету.