Консультації для педагогів

«Дошкільний заклад і родина : співпраця заради дитини»

Нині ефективність дошкільної освіти пов’язана з організацією освітнього процесу на засадах педагогіки партнерства.

Це спонукає оновити зміст і форми співпраці педагогів закладів дошкільної освіти з батьками вихованців.

Робота з батьками завжди була традиційною складовою дошкільної освіти, адже заклад дошкільної освіти є першим соціальним середовищем, до якого дитина потрапляє із сім’ї. Дорослі учасники освітнього процесу мають усвідомити значущість партнерської взаємодії між закладом освіти і родиною, оскільки така співпраця покликана створити сприятливі умови для виховання здорової, соціально адаптованої, всебічно розвиненої дитини.

Пошук шляхів, спрямованих на формування взаєморозуміння та довіри, побудови партнерської взаємодії між закладом і родиною, має ініціювати педагогічний колектив. Напрями співпраці закладу дошкільної освіти з родинами:

-створення інформаційно-просвітницького простору для батьків та інших членів родини, які беруть участь у вихованні дитини;

- підвищення фахової майстерності педагогів через ознайомлення з родинним досвідом виховання;

- сприяння інтеграції родинного виховання в суспільне;

- заохочення батьків брати активну участь в освітньому процесі;

- узгодження понять, цінностей, педагогічної позиції досягнення;

- єдність виховних впливів на дитину в родині та закладі дошкільної освіти;

- формування у педагогічних працівників та батьків позитивного ставлення до партнерської взаємодії, спонукання їх до дій і моделей поведінки, орієнтованих на взаєморозуміння та взаємоповагу.

Форми роботи з батьками:

Для реалізації принципів партнерства педагоги закладів дошкільної освіти найчастіше використовують такі форми роботи:

- індивідуальні чи групові бесіди та консультації;

- консультативні центри;

- зустрічі з експертами;

- міні-лекції фото-/відеопрезентації тощо.

Із родинами вихованців педагоги працюють як особисто, так і в режимі онлайн. Найпоширенішими засобами інформування батьків про життя закладу дошкільної освіти є:

1.Сайт закладу;

2.Іінформаційні осередки:

- дошки оголошень;

- ширми;

- планшети;

- папки інформаційні/тематичні стенди;

- тематичні/педагогічні виставки;

- стінгазети;

-колажі;

- бібліотеки педагогічної, психологічної, правової, медичної, дитячої літератури тощо. Інформаційній відкритості закладу дошкільної освіти сприятимуть:

1.Залучення батьків до підготовки й проведення:

- родинних свят;

- розваг;

- дозвілля;

- конкурсів;

- виставок;

-ярмарків;

-дослідницької діяльності дітей;

-проектів;

-екскурсій;

-туристичних походів;

- змагань;

- толоки;

2.Облаштування розвивального середовища

3. Дні відкритих дверей тощо.

Обов’язкова умова при цьому — добровільна участь у заходах усіх учасників освітнього процесу.

Обмін досвідом із батьками

Для обміну досвідом виховання, цікавими ідеями щодо розвитку дітей рекомендовано використовувати різні форми зустрічей із батьками:

-майстер-класи;

- тренінги;

- круглі столи;

- брифінги;

- інтерактивні ділові ігри;

- творчі лабораторії;

- бесіди/диспути/обговорення;

-семінари/практичні семінари тощо.

Із просвітницькою метою варто проводити:

- батьківські збори;

- конференції;

- лекторії.

Час від часу запрошуйте на ці заходи:

-практичних психологів

-соціальних педагогів

- медичних працівників інших фахівців

Обмін інформацією з батьками:

Оперативно обмінюватися інформацією з батьками найзручніше в інтернеті.

У пригоді стануть:

- сторінки сайтів закладів дошкільної освіти

-електронне листування онлайн-спілкування у закритій групі в соціальних мережах тощо. Оскільки комунікація відбуватиметься не лише в площині «батьки–вихователь», а й «батьки–батьки», це активізуватиме батьківську спільноту, формуватиме коло однодумців серед учасників освітнього процесу. Завдяки цьому заклади дошкільної освіти зможуть долучити до співпраці навіть раніше пасивних батьків вихованців.

 Запропонований вище перелік напрямків та форм роботи закладу дошкільної освіти щодо взаємодії з родинами має орієнтовний характер і представлений на розсуд педагогічним колективам. Раціональне поєднання різних форм роботи, розроблення власних або використання перевірених на практиці технологій залежить як від потенційних можливостей конкретного педагогічного колективу, так і від потреб родин вихованців .

Заохочення батьків до співпраці з закладом

Аби спонукати батьків до спільної з педагогами участі в розвитку дитини, рекомендовано залучати їх до планування роботи закладу дошкільної освіти (для прикладу: представників батьківського комітету, групи батьківської ініціативи, спільні творчі групи педагогів та батьків).

Для досягнення ефективності у взаємодії з батьками важливо:

- проявляти відкритість закладу дошкільної освіти до спілкування з перших зустрічей;

- орієнтувати батьків на конструктивність у розв'язанні всіх питань щодо перебування дитини в закладі освіти.

Батьків потенційних вихованців варто ознайомити з:

-наявними формами здобуття дошкільної освіти (на базі дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних закладів освіти, через соціально-педагогічний патронат тощо)

- порядком приймання дітей до закладу

- роллю батьків у створенні передумов щодо безболісної адаптації дитини до нового соціального середовища.

Знайомство батьків із закладом освіти

Слід розпочати з його презентації — повідомити про:

- кількість груп, принципи їх комплектації та наповнюваності

- кількісний і якісний педагогічний склад режим роботи.

Відтак варто пояснити принцип роботи з дітьми, посилаючись на:

-законодавчу та нормативно-правову базу

- традиції закладу

-конкретні освітні завдання поточного року.

Під час індивідуальних зустрічей із батьками педагоги мають з’ясувати індивідуальні особливості фізичного та психічного розвитку дитини.

Такий захід допоможе забезпечити:

- оптимальні умови перебування дитини в закладі на засадах партнерських стосунків із родиною

- побудувати співпрацю на взаємодовірі.

Взаємодія педагогів із батьками

Для формування спільних впливів на дитину важливо:

- визначити інтереси дитини, особистісні якості, які зумовлюють поведінку в соціумі

-вивчити батьківські запити щодо змісту, методів і способів навчально-виховних дій із дітьми, з’ясувати їхні очікування від перебування дитини в закладі дошкільної освіти. Педагогам слід дізнатися:

-чи потребують батьки допомоги у розв’язанні проблем із вихованням та індивідуальним розвитком дитини

- чи готові співпрацювати із закладом освіти (і якщо так, то як саме).

Усю зібрану під час зустрічей із батьками інформацію слід використовувати конфіденційно й виключно для врахування індивідуальних особливостей дитини під час освітнього процесу.

На основі зібраних даних про дитину та очікування батьків щодо її розвитку заклад дошкільної освіти обирає напрямки взаємодії з родинами вихованців та форми її реалізації.

Методика навчання описових розповідей за картиною.

Описова розповідь - виклад характерних ознак предмета або явища. Ефективним засобом розвитку зв’язного мовлення дітей дошк. віку є картина. Вона викликає у дітей бажання поговорити про зображену ситуацію, наштовхує їх на розповідь, активізує досвід, у дітей з’являється потреба висловитись. Розповідання за картиною – це складна розумова діяльність, в якій мають місце аналіз, синтез, порівняння, умовивід. Успіх навчання розповіданню залежить від розуміння дітьми сюжету картин. Молодшим дошкільникам ще важко виділити головне в сюжеті картини. Дитина намагається спочатку перерахувати всі предмети, і з цього досить часто розповідають не про те, що зображено на картині. Дітям молодших груп доступні картини з зображенням того, що вони бачили в житті і можуть чітко уявити, це можуть бути сюжети свійських тварин(Кішка і кошенята, гра з лялькою).Дітям сер.гр. доступні сюжетні картини. У першій молодшій групі картина використовується для розвитку діалогічного мовлення, збагачення словника. В першому півріччі заняття з картиною проводяться з підгрупами, а в другому півріччі – з усією групою. В другій молодшій групі заняття проводяться з усією групою. У ІІ мол.групі вих.-ль пропонує дітям уважно роздивитись, що зображено на картинці, і після паузи починає звертатись із запитаннями (Що це? Хто це? Що робить? Що несе?.. Запитання треба ставити спочатку до основного об’єкта картини, щоб діти уважно роздивились, описали його, вказали на його дії, а потім і другі об’єкти. Розгляд закінчується розповіддю вих.-ля (підготовка до самого розповідання). Активність дітей досягається ігровими прийомами, імітацією, основний прийом - інсценівка. В гості приходить лялька.

У середній групі вих.-ль продовжує навчати дітей розглядати картини, розуміти їх сюжет, описувати картину за запитаннями, поступово залучає дітей до самостійного розповідання. Вдалим прийомом навчання розповіданню є колективне складання дітьми розповіді за картиною. У ІІ – півріччі дітей вчать складати розповіді за картиною за допомогою зразка вихователя. Для таких занять підбирають знайомі дітям картини. Спочатку за запитаннями вихователя розглядають картину, потім вих-ль пропонує. послухати її розповідь, а потім пропонує розповісти дітям. Розповіді дітей на початкових етапах можуть мати характер наслідування, а потім за допомогою запитань, вих.-ль стимулює описування картин по – своєму. У ст. групі – ускладнюється підбір картин, прийоми навчання, вимоги до мови дітей. Діти вже вміють встановлювати зв’язки між предметами та явищами. Від них треба вимагати вміння не тільки розповісти за змістом картину, скласти описову розповідь, а й виходити за межі зображеного на картині, пов’язувати зміст картини зі своїм досвідом. В ст. групі діти вчаться придумувати творчі розповіді за картиною, від них слід вимагати не лише вміння розповіді за змістом, скласти описову розповідь, а й пов’язувати зміст картини зі своїм досвідом. У ст. Групі застосовується ще такий прийом – придумування назви до картини. Спочатку діти розглядають картину, аналізують зміст за запитаннями а потім придумують назву. Для розвитку зв’язного монологічного мовлення використовується метод - описування картин - складання дітьми зв’язної розповіді фактичної за змістом. Описування картин добре поєднувати з використанням емоційно - виразного слова. Слід ширше застосовувати доступні дитині образні засоби мови. Значну роль відіграє підготовка дітей до розгляду і описуванню. Дійовий прийом - вступне слово перед показом, або вступна бесіда, нагадування про ігри, працю, спостереження, тощо. У підгот.гр. проводяться такі ж самі заняття, але ускладнюються прийоми навчання, вимоги до розповідей. Діти складають описові, сюжетні, творчі розповіді відповідно до завдання вихователя.

Прийоми навчання дітей розповідання. Описові розповіді.

Прийоми навчання розповіді –

1) зразок розповіді вихователя,

2) план розповіді

3)складання розповіді за частинами

4)колективне складання розповідей…

5) запитання.

6Оцінка.

Зразок розповіді – це опис предмета, події, явища, доступний для наслідування дітьми розповіді вих.-ля за змістом так і за формою.

План розповіді – це два – три основних запитання, які визначають зміст і послідовність викладу.

Складання розповіді за частинами – цей прийом використ-ся при складанні розповіді за картиною, яку можна поділити на кілька частин.

Оцінка – важливий прийом навчання розповіді. Суть її полягає в тому, щоб діти наслідували те що схвалив вихователь, і уникли того що він засудив.

Усі розповіді можна умовно поділити на розповіді на наочній і словесній основі, за змістом – фактичні і творчі, за формою – можуть бути описові і сюжетні. Описова розповідь – це виклад характерних ознак предмета або явища.(опис картин, предметів, іграшок.) На початку розповіді називається предмет, а потім вказуються характерні ознаки, призначення предметів або дії з ним. Описові розповіді бувають – порівняльна і пояснювальна. Дошкільників вчать складати опис двох предметів з контрастними ознаками, а також пояснювальні розповіді з елементами розмірковування, доведення, у супроводі показу названих дій. Наприклад дитина може пояснити товаришу, як використовувати той чи інший предмет, іграшку, як грати в гру. Описова розповідь може бути і вигаданою. Наприклад, розповідь про те, яку б іграшку зробила дитина , або яку б картинку намалювала для подарунка.

«РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ ШЛЯХОМ ВИКОРИСТАННЯ КАЗОК І СЕНДПЛЕЯ»

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ

            Перетворення, що відбуваються в суспільстві, породжують в освіті нові вимоги до підготовки дітей до школи. Одним з них є розвиток художньо-творчих здібностей у дітей старшого дошкільного віку.

     Художньо-творчі здібності є одним з компонентів загальної структури особистості. Розвиток їх сприяє розвитку особистості дитини в цілому. Як стверджують видатні психологи Л. С. Виготський, Л. А. Венгер, Б. М. Теплов, Д. Б. Ельконін та ін., основою художньо-творчих здібностей є загальні здібності. Якщо дитина вміє аналізувати, порівнювати, спостерігати, розмірковувати, узагальнювати, то у неї, як правило, виявляється високий рівень інтелекту.

    Відомий американський педагог С. Куломзіна зазначає, що пісочниця не тільки розвиває творчий потенціал дитини, активізує просторову уяву, образно-логічне мислення, тренує дрібну моторику руки, але ненав’язливо, поволі налаштовує дітей на осягнення моральних істин добра і зла, будує гармонійний образ світу.

     В наш час батьки через надмірну зайнятість, на жаль, дозволяють дітям забагато часу проводити перед телевізором та комп’ютером, що негативно позначається на психічному та фізичному здоров’ї малюків. Це спонукає психологів та педагогів шукати нові форми роботи. Такою інновацією стала технологія сендплей – гра з піском.

     Пісок – найулюбленішій матеріал для ігор і занять дітей.Перші іграшки, які батьки купують своїй дитині – це відерце, совок та формочки. Перші контакти малюків один із одним відбуваються в пісочниці. Практика показує, що пісок є чудовим засобом для розвитку та саморозвитку дітей, а гра з ним позитивно впливає на їхній емоційний стан.

     Завдяки чарівним властивостям піску раптом оживають казки, дитина стає безпосереднім учасником і режисером власних творів, а потім бачить результат власної творчості.

    Ігри з піском спрямовані на:

·         Сенсорний розвиток (розвиток сприйняття: кольору, форми, величини).

·         Розвиток мовлення (формування мовного висловлювання, підготовка органів мови і слуху дитини до сприйняття правильного звуку і правильної артикуляції).

·         Розвиток мислення, уваги, пам’яті, уяви.

·         Розвиток дрібної моторики.

·         Естетичне виховання.

·         Розвиток емоційної сфери.

·         Розвиток творчих здібностей.

·         Соціальний розвиток (навички спілкування).

      Пісочна анімація дозволяє перетворити гру дитини в захоплюючий процес, відкрити власні можливості. Гра з піском дарує дитині незабутні хвилини польоту фантазії та уяви, розвиває дрібну моторику, посидючість, пам’ять, образне і послідовне мислення, розкриває творчий потенціал дитини.

     Пісок «заземлює» негативну психічну енергію. Ігри піднімають настрій у дітей, викликають емоції радості, спонукають до діяльності. Діти стають більш впевненими й здатними долати життєві труднощі, навчаються розуміти себе й інших. У них формуються навички позитивної комунікації, розвивається тактильна чутливість і дрібна моторика рук.                

Організація  ігор з піском потребує створення спеціального просторового середовища.

Для  роботи з піском у дитячому закладі необхідно:

·         пісочниця розміром 50*70 см, висота борту 8 см. Даний розмір відповідає  оптимальному полю зорового сприйняття, що дозволяє дитині охопити пісочницю поглядом цілком. Всередині поверхня ящику пофарбована в блакитний колір: дно символізує воду, борта – небо.

·         чистій пісок займає меншу частину ящику, може бути вологим або сухим. Він створює символічну лінію горизонту.

·         набор  мініатюрних фігурок: домашні та дикі тварини, комахи, птахи, люди, дерева, будинки, скарби и т.д. Це неповний перелік, доповнювати його можливо по необхідності.

     Перше заняття можливо почати з бесіди про відчуття: «Мені приємно. Я відчуваю прохолоду піску. Коли я рухаю руками, то мої пальчики й долоні  відчувають кожну піщинку». Розташувавши дітей біля пісочниці, запропонувати їм руками доторкнутися до піску: «Що ви відчуваєте, торкаючись піску?» Ця вправа стабілізує емоційний стан психіки дитини. Потім обирається напрям роботи в рамках пісочної терапії.

    Досвід показує, що діти більше люблять ігри-казки. Головне, щоб вони були захоплюючими і близькими дітям. Основним принципом роботи є те, що вони безпосередньо, повно проживають процес, є справжніми героями тієї чи іншої казки. Ігри сприяють розвитку ініціативності, незалежності в спілкуванні, розвитку комунікативних навичок та емоційної сфери. У дітей формуються вміння справедливо розв’язувати конфліктні ситуації, налагоджувати товариські стосунки.

    Граючись із піском, діти  краще розуміють свої бажання, реально бачать вихід зі складної ситуації, творчо змінюють негативну ситуацію чи стан. Гра-казка допомагає  формувати  в дітей навички культури спілкування: вміння без крику і сварок миритися між собою; поступатися й чекати, коли треба, ділитися тим, що потрібно самому і спокійно розмовляти, не порушуючи гри недоречними втручаннями.

    Інструкція психолога може бути вільною: «Ви – чарівники. Ви можете створити в пісочниці все, що захочете.  Побудуйте  власну країну. Кожен із вас може  вибрати фігурки і дібрати до них будівлі, каміння, рослини, тварин, які житимуть  у вашій  країні».

    Після закінчення створення композиції, кожен розповідає про свою країну, про її мешканців. Для психолога важливо простежити за тим, як діти проявляють себе у грі та контакті одне з одним. В пісочних іграх діти отримують досвід самостійного вирішення конфліктів, спільного подолання труднощів, об’єднаються, вчаться слухати й чути іншого. У них формується емпатія – здатність розуміти і співпереживати ближньому, почуття делікатності, ввічливості, скромності.

     Немає нічого доступніше і простіше, ніж ігри з піском, і в той же час ці  ігри можуть дати  дитині дуже багато. Податливість піску дає кожному можливість відчути себе  творцем, програти, «прожити»,  вирішити індивідуальні проблеми та навчити взаємодії з однолітками.

   Пісок  складається з найдрібніших піщинок, які  символізують  індивідуальність людини, а піскова маса – життя у Всесвіті.

Використана література:

 1. Дворнікова А. Ігри з піском: розвиваємо творчість дошкільників//Психолог довкілля. – 2010. – №4.

2. Зінкевич-Євстигнєєва Т. Чудеса на песке. Практикум по песочной терапии. – СПБ.: Издат. «Речь», 2007.

 

                   



 Як розмовляти з дітьми так, щоб вони вас почули

Поради педагогу

1.                         Не зводьте розмову до вказівок на кшталт армійських. Зробіть кожну ди­тину співрозмовником, думка якого для вас важлива, запропонуйте їй ви­словити свої міркування, ставлення; надайте можливість самостійного ви­бору способів дій з-поміж можливих.

2.                         Намагайтеся відчути готовність дітей до розмови з вами і не починайте її тоді, коли діти наразі мають інші пріоритети. Адже нерідко ми відволіка­ємо дітей від важливіших для них справ заради проведення нецікавого для більшості з них заходу (спостереження, обговорення тощо). Участь у тако­му заході стає для дітей формальною, а те, про що ми говоримо, вони про­пускають повз вуха.

3.                          Намагайтеся надати особистісного смислу розмові: мотивуйте, пояс­нюючи її значимість, звертайтеся до особистого досвіду, багажу знань ді­тей, адже їм дуже подобається виявляти свою обізнаність, діліться власним досвідом.

4.                         Під час розмови з конкретною дитиною не відволікайтеся на зауваження, репліки іншим дітям або дорослим. Продемонструйте зацікавленість і щи­рість. Якщо зміст розмови не передбачає уваги з боку інших, надайте їй ат­мосфери інтимності.

5.                        Заохочуйте ініціативу дитини в діалозі, підтримуйте бажання запитувати, допитливість, підтвердіть, що для вас важливо те, про що дитина запи­тує. Дитина, як і дорослий, любить, коли її слухають, поважають її думку та її саму.

________________________________________________________________________________________________________________________________________

Сучасний вихователь

Професія вихователя належить до творчих видів діяльності, оскільки професійна діяльність будь – якого педагога спрямовується на виховання унікальної, неповторної особистості.

Сучасний вихователь – це фахівець, який сьогодні працює в системі дошкільної освіти, володіє педагогічними технологіями, що відповідають новим суспільним цілям та рівню розвитку науки про дитину.

Він повинен вміти працювати в умовах ринку, розуміти що тільки високий професіоналізм, творчість, ініціатива допоможуть йому знайти своє місце та самореалізуватися в професії.

В.Сухомлинський сказав про це так «Виховання – це багатогранний процес постійного духовного збагачення та оновлення – і тих, хто виховується, і тих, хто виховує».

Вихователь повинен постійно працювати над підвищенням фахового рівня, володіти мистецтвом спілкування з людьми і дітьми. Сучасний вихователь володіє почуттям гумору. Саме він знадобиться в скрутну хвилину і додасть оптимізму в разі невдачі.

В сучасних умовах вихователь повинен мати найвищий рівень фахової підготовки та високий інтелектуально – креативний потенціал. Вихователь – впевнена в собі людина, яка вміє поводитися в товаристві, не викликаючи своїми вчинками, поведінкою та зовнішнім виглядом зневаги до себе, людина, яка дотримується чотирьох основних правил спілкування: ввічливість, природність, гідність і тактовність.

Джерелом натхнення, що живить вихователя, є діти, він живе ними. Саме діти, яких він так любить, дають вихователю невичерпну енергію, життєлюбність і позитивне мислення.

Заповіді педагога:

Будь обережний!

Не помились!

Не нашкодь!

Будь надією для дитини!

Знай, чого прагнеш!

Постійно шукай у дитини скарби в душі!

_______________________________________________________________________________________________________________________________________

Професійне мовлення педагогів

    Найактуальніше питання сьогодення - оволодіння громадянами України літературними нормами української мови. Культура мовлення є обов’язковим елементом загальної культури людини. Не випадково вважається, що мовлення людини – її візитна картка, оскільки від того, наскільки грамотно людина висловлює свої думки, залежить її успіх не лише у повсякденному спілкуванні, але й у професійній діяльності. Особливо актуальне це твердження щодо мовлення педагога, який працює з дітьми дошкільного віку.

    Дошкільний вік є сенситивним періодом мовленнєвого розвитку дитини, тому один з провідних напрямів діяльності вихователя дошкільного закладу – формування усного мовлення та навичок мовленнєвого спілкування, що спирається на володіння рідною літературною мовою.

Якість мовленнєвого розвитку дошкільників залежить від якості мовлення педагогів і від оточуючого мовленнєвого середовища у дошкільному навчальному закладі, діти вчаться говорити завдяки слуху та здатності наслідувати. Дошкільники говорять те, що чують, оскільки внутрішні механізми мовлення у дитини утворюються лише під впливом мовлення дорослих. Педагог повинен самокритично відноситись до своєї мови і при наявності недоліків в ній старатись виправити їх.

    Для вихователів володіння зразковою мовою - це показник їх професійної підготовленості. Тому турбота про удосконалення своєї мови - моральний і суспільний обов'язок кожного педагога. Кожен вихователь зобов'язаний розвивати в собі досконале володіння тими мовними навичками, які потім передаються дітям. Від культури мови вихователя залежить культура мови дітей.

    Саме тому до мовлення педагога  закладу дошкільної освіти сьогодні ставляться високі вимоги, і проблема підвищення культури мовлення вихователя розглядається у контексті підвищення якості дошкільної освіти.

У сучасних дослідженнях проблем підвищення культури мовлення педагога виділяють компоненти його професійного мовлення і вимоги до нього.

До компонентів професійного мовлення педагога відносяться:

· якість мовного оформлення мовлення;

· дотримання літературних норм вимови, вірно ставити наголос в словах;

· ціннісно-особистісні установки педагога;

· комунікативна компетентність;

· чіткий вибір інформації для створення вислову;

· орієнтація на процес безпосередньої комунікації.

Серед вимог до мовлення педагога дошкільного закладу виділяють:

• правильність – відповідність мовлення мовним нормам. Педагогу необхідно знати і виконувати у спілкуванні з дітьми основні норми рідної мови: орфоепічні норми (правила літературної вимови), а також норми утворення і зміни слів;

• точність – відповідність змісту мовлення та інформації, яка лежить у його основі. Педагогу слід звернути особливу увагу на семантичний (смисловий) аспект мовлення, що сприяє формуванню у дітей навичок точності слововживання;

• логічність – вираження у смислових зв’язках компонентів мовлення і відносин між частинами та компонентами думки. Педагогу слід враховувати, що саме у дошкільному віці закладаються уявлення про структурні компоненти зв’язного вислову, формуються навички використання різних способів внутрішньо текстових зв’язків;

• чистота – відсутність у мовленні елементів, невластивих літературній мові. Усунення із активного мовлення не літературної лексики – одне із завдань мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Тому, зважаючи на те, що у цьому віці провідним механізмом мовленнєвого розвитку є наслідування, педагогу необхідно піклуватися про чистоту власного мовлення: неприпустимо використовувати слова-паразити, діалектні, жаргонні слова;

• виразність – особливість мовлення, що допомагає захоплювати увагу і створювати атмосферу емоційного співпереживання. Виразність мовлення педагога є потужним засобом впливу на дитину. Володіння педагогом різними засобами виразності мовлення (інтонація, темп мовлення, сила, висота голосу тощо) сприяє не лише формуванню довільності виразності мовлення дитини, але й повнішому усвідомленню дитиною змісту мовлення дорослого, формуванню вміння виражати своє ставлення до предмета розмови;

• багатство – уміння використовувати всі мовні одиниці з метою оптимального вираження інформації. Педагогу слід враховувати, що в дошкільному віці формуються основи лексичного запасу дитини, тому багатий лексикон самого педагога сприяє не лише розширенню словарного запасу дитини, але й допомагає сформувати у неї навички точності слововживання, виразності й образності мовлення;

• доцільність – вживання у мовленні одиниць, відповідних ситуації та умовам спілкування. Доцільність мовлення педагога передбачає, насамперед, володіння відчуттям стилю. Урахування специфіки дошкільного віку націлює педагога на формування у дітей культури мовленнєвої поведінки (навичок спілкування, уміння користуватися різними формулами мовленнєвого етикету, орієнтуватися на ситуацію спілкування співбесідника тощо).

   Мова вихователя повинна бути емоційно насиченою, в міру голосною і інтонаційно багатою. Така мова сприймається краще, якщо вона звучить в трохи уповільненому темпі. Такий темп підвищує чуттєвість мови і навпаки, швидкий темп робить мову змазаною і важкою до сприйняття.

  До цього переліку необхідно додати і правильне використання педагогом невербальних засобів спілкування, його уміння не лише говорити з дитиною, але й чути її.

    Безумовно, знання педагогом закладу дошкільної освіти  зазначених вимог, їх дотримання і постійне вдосконалення свого мовлення – це запорука успішності роботи з мовленнєвого розвитку дітей у дитячому садку.

 _________________________________________________________________        _________________________________________________________________         

Методика використання загадок в роботі з дітьми

За змістом загадки повинні відповіда­ти завданням всебічного розвитку, містити виховну думку, відповідати віко­вим і психологічним особливостям дітей, бути доступною.

Основа для відгадування загадок — достатньо повні уявлення про предмети і явища, тому необхідно враховувати досвід дітей, як колективний, так і індивідуальний.

Загадка повинна мати повну і точну характеристику предмета або явища, опис типових ознак. Вона повинна бути цікавою, грамотною, образною, мати ігровий характер.

Для дітей молодшої групи характерне емоційне сприймання. В молодшому віці активно розвиваються увага, па­м'ять, яка стає наочно-образною, фор­мується уява. Завдяки цьому на основі словесного опису діти можуть створити образ предмета.

Тематика загадок обмежена невели­ким життєвим досвідом дітей. Це загад­ки про іграшки, свійських тварин, деякі предмети домашнього вжитку, продукти харчування. Загадки можуть мати підказку.

Голодна — мукає, сита — жує, Всім дітям молоко дає.

(Корова)

Хто нам пісеньку таку

Весь час співа: «Ку-ку-рі-ку!»?

(Півник)

Зубів не має, а кусає.

(Кропива)

Довгий, зелений, Добрий солоний, Добрий і сирий. Хто він такий?

(Огірок)

Загадки для дітей молодшої групи по­винні бути лаконічні, з яскравими харак­теристиками, конкретними образами, не повинні бути докладними.

У дітей молодшої групи ще малий життєвий досвід та не сформоване абстрактне мислення, тому часто вихо­ватель сам дає відповідь на загадку. Бажано відгадку показати, використавши малюнки, іграшки тощо і обов'язково ще раз повторити текст загадки. Діти будуть запам'товувати загадку і наступ­ного разу самі її відгадуватимуть.

Діти середнього дошкільного віку вміють виділяти в предметах різні якості і властивості (форму, колір, вели­чину, матеріал, смак, запах, призна­чення та ін.), порівнювати предмети між собою.

Відповідно до програми виховання в дитячому садку, діти цього віку знайом­ляться з особливостями овочів, фрук­тів, характерними ознаками тварин, вчаться спостерігати явища природи, дізнаються про призначення предметів домашнього вжитку, транспорт.

Тематика загадок: свійські і дикі тва­рини, предмети домашнього вжитку, одяг, їжа, явища природи, засоби пере­сування.

Загадки можуть бути докладні, як роз­повідь про предмет. Можна добирати загадки з простими порівняннями і про­зорими метафорами.

Скатертина біла весь світ накрила.

(Сніг)

Колючий клубочок прибіг у садочок.

(їжак)

Подібні образні засоби зрозумілі дітям завдяки великій зовнішній подібності.

Дітям середньої групи вихователь інакше підносить загадку. Він її загадує, допомагає відгадати і разом з малюка­ми з'ясовує, що саме підказало відгад­ку. Тексти загадок вивчаються з дітьми в другу половину дня під час індивіду­альної роботи. На кінець середньої гру­пи з дітьми можна проводити розваги на основі загадок.

Старші дошкільники знайомляться з живою і неживою природою, спостеріга­ють за тваринами, птахами, комахами, їх поведінкою, способами життя. Вони слідкують за ростом і розвитком рос­лин, збирають плоди і насіння, відміча­ють зміни погоди.

У дітей поглиблюються знання про працю людей, знаряддя праці, про транспорт, техніку та її призначення.

Тематика загадок: тварини, птахи, ри­би, комахи, рослини, явища природи та їх закономірності, предмети вжитку, знаряддя праці, засоби пересування, зв'язку, інформації, спорт, людина, гра­мота, книга. Характеристика предмета може бути короткою, але одна з ознак має бути характерною:

Не гавкає, не кусає, А до хати не пускає.

(Замок)

Завжди у роті, а не проковтнеш.

(Язик)

Сам чорний, та не ворон, Є роги, та не бик, Шість ніг без копит.

(Рогатий жук)

Діти старшого дошкільного віку не просто відгадують загадку, а вже самі повинні пояснити, чому саме така відгадка. Діти можуть загадувати загад­ки один одному. Доцільно проводити «Вечори загадок», розваги з елемента­ми змагання, літературні вікторини. Дітей навчають складати описи-загад-ки. Щоб опис-загадку інші діти змогли відгадати, вона повинна бути образ­ною, яскравою, точною. А наявність у дітей необхідних вмінь, знань, навичок буде залежати від роботи вихователя з малюками і його творчого підходу до роботи з загадками.

Таким чином, при добиранні загадок для дітей дошкільного віку необхідно враховувати:

• відповідність тематики загадок виховним і освітнім завданням і життєвому досвіду дітей;

• повноту і конкретність характе­ристики предмету чи явища;

• доступність мови і ступені складності художнього образу;

• тип логічної задачі і характер розумової операції при відгаду­ванні

• Загадки широко використовують на заняттях, як складову частину і на спеціальних заняттях на загадування і відгадування загадок, в побутовій і ігровій діяльності.

Для закріплення знань про характерні ознаки предметів, їх призначення, спо­соби використання загадки — не­замінний засіб. Використання загадок на заняттях — один з важливих прийомів навчання. Вони входять до всіх занять з різних розділів програми.

Як правило, широко використовують­ся загадки на заняттях з розвитку мовлення дітей: під час спостережень, екс­курсій, екскурсій-оглядів, бесід, розгля­дання картин, читання художніх творів, опису предметів, слухання радіо, під час дидактичних ігор.

Загадки використовують як прийом, який спонукає до засвоювання знань, необхідних для спостережень. Наприклад, в молодшій групі перед спостереженням за рибкою пропонується загадка:

Скляний будинок на вікні

З прозорою водою,

З камінням і піском на дні,

І з рибкою золотою.

                     (Акваріум)

Вихователь запитує: «Хто впізнав цей будинок? Як він називається? Чий це будинок? Хто в ньому живе? »

Після того діти уважно розглядають рибку і акваріум.

Загадки використовують не тільки на початку і в процесі спостережень. Їх можна використовувати як закінчення і узагальнення процесу спостереження.

Екскурсію до зоопарку можна закінчити загадкою:

Я кудись ходив із татом,

Звірів бачив там багато:

Мавпу, тигра, крокодила,

А птахів там різних – сила.

Слон водою нас облив.

Де я був, куди ходив?

                     (Зоопарк)

Екскурсію-огляд групової кімнати доцільно проводити з використанням загадок про предмети, які є в кімнаті. Початок заняття – розглядання предметів із запитаннями: «З чого зроблені предмети? Для чого вони потрібні? Чим вони схожі або відмінні?». Продовження заняття – загадування загадок про предмети (акваріум, годинник, книгу).

Дуже я потрібна всім –

І дорослим, і малим.

Всіх я розуму учу,

А сама завжди мовчу.

                     (Книга)

Завжди можу стати у нагоді,

Моїх вам порад не злічить.

І кажуть про мене в народі:

«Мовчить, а сто дурнів навчить».

(Книга)

Кінець заняття — гра-загадування за­гадок про предмети.

Перед розгляданням картини «Білки» дітям читають загадку:

Хвіст трубою, спритні ніжки —

Плиг із гілки на травичку!

Носить все вона горішки

В золоту свою скарбничку.

(Білка)

3 загадки можна почати бесіду про пори року:

Сніг на полях, лід на річках,

Хуга гуляє, коли це буває?

                      (Взимку)

Загадки про книжку, олівець, перо можна використати під час бесіди про школу для закріплення знань, уточнен­ня уявлень про речі, потрібні учневі:

У коробці спочивають

Спритні, жовті, червоненькі,

На папері походили,

Кольори свої лишили.

Звуться палички оці

Кольорові... (олівці).

Снігові поля, чорні грачі,

Хочеш розумним бути – бери

                                                та вчи.

(Книжка, букви)

Використовуються загадки під час розповідання, читання художніх творів. Наприклад, під час розповідання казки «Рукавичка» запитують у дітей, які вони знають загадки про тварин, що жили в рукавичці.

Можна загадувати загадки про героїв літературних творів, діафільмів, мультфільмів.

У старшому віці проводяться спе­ціальні заняття на загадування і відгадування загадок. їх може бути кілька видів, різноманітних за своєю структурою, найчастіше такі заняття прово­дяться у вигляді дидактичних ігор: «Назви квітку», «Хто тут живе?», «Магазин», «Зберемо посилку», «Відга­дай».

Наприклад, гра «Добери відгадку». На великих картках написані загадки про час, а на невеличких смужках папе­ру — відгадки. Це може бути оформле­но в малюнках. Діти читають (або запи­тує вихователь) і добирають до загад­ки відгадку.

 • Що іде, не рухаючи з місця?

(Час)

• Що то за штука, що день і ніч стука?

(Годинник)

• Чорна корова весь світ поборола.

(Ніч)

З метою навчити дітей самостійно складати загадки проводиться гра «Відгадай». Вихователь розкладає на столі картинки із зображенням добре знайомих предметів. Дитина бере кар­тинку, не показуючи і не називаючи її, описує характерні ознаки предмета. Всі діти повинні відгадати предмет за описом.

Використовуються загадки і під час режимних процесів — в роздягальні, у ванні, спальні.

У роздягальні кімнаті під час одяган­ня, або роздягання дітей можна загада­ти загадки про одяг та взуття.

Сплели хлівець на четверо

                                          овець,

А на п'яту вівцю окремо.

(Рукавичка)

Під час умивання доцільно викорис­товувати загадки про речі туалету:

Що за віконце чарівне,

Яке мені показує мене.

(Дзеркало)

Мию, мию без жалю,

Мию там, де брудно.

А купатись не люблю,

Бо від того худну.

(Мило)

У спальній кімнати, коли діти готують­ся до сну, або вдягаються після сну, можна використати загадку про постіль:

Не звір, а з ногами,

Не птах, а з пір'ям,

Не людина, а в одязі.

(Ліжко з подушкою і ковдрою)

Що з землі легко піднімеш,

Та далеко не закинеш?

(Пір'їна)

Під час чергування можна використо­вувати побутові загадки:

Має роги і ноги,

А держиться підлоги.  

(Стіл)

Під одною шапкою

Чотири братики стоять.

(Стіл)

Таким чином, використання загадок дає змогу виховувати допитливу, вдум­ливу, творчу людину. Загадки збагачу­ють знання дітей, перевіряють рівень інтелектуальної підготовки, вчать мис­лити, обґрунтовувати свої міркування.

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Працюємо із дітьми з особливими потребами

Основи організації інклюзивної освіти

Сучасний дошкільний навчальний заклад відкритий для  всіх дітей.  Включення дітей з особливими потребами в освітній процес дошкільного навчального закладу змінює передусім установки педагогів на розуміння особливостей розвитку дітей та врахування їхніх особливих потреб та потенційних можливостей розвитку в навчально - виховній роботі. Особливості дітей із порушеннями психофізичного розвитку неможливо нівелювати, тому потрібно змінювати організацію освітнього процесу в групі задля вирішення завдань навчання, виховання і розвитку всіх дітей в групі.

З метою забезпечення цілісного входження дитини з особливими потребами  в загальноосвітній простір, що відповідатиме її потребам і можливостям, в сучасному дошкільному навчальному закладі передбачена така форма організації освіти, як інклюзивна. Інклюзивна освіта означає створення умов для отримання, засвоєння і використання знань, умінь і навичок дітьми з особливими освітніми потребами в різних видах діяльності разом з усіма однолітками групи. Тому загальною метою дошкільного навчального закладу з інклюзивною освітою є забезпечення умов для спільного виховання і вчання дітей з різними психофізичними особливостями розвитку. Завданнями такого закладу є:

-         створення комфортного простору для всіх дітей;

-         створення інклюзивного розвивального середовища, яке сприяє гармонійному розвитку особистості особливої дитини;

-         формування толерантного товариства дітей, батьків, персоналу дошкільного навчального закладу;

-         створення у навчальному закладі педагогічної системи, центрованої на потребах дитини та сім’ї.

Принципи організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в групах з інклюзивною формою навчання:

-         індивідуалізації та диференціації;

-         єдності сенсорного (безпосередній чуттєвий досвід дитини як основа розвитку), мовленнєвого (формування різних видів мовленнєвої компетенції), лінгвістичного (засвоєння мовних засобів), комунікативного (включення дітей у різні форми спілкування) розвитку;

-         підтримки самостійної активності дитини;

-         міждисциплінарного підходу (освіта дитини з психофізичним рушенням вимагає комплексного, міждисциплінарного підходу до визначення впровадження методів і засобів її виховання, навчання і розвитку);

-         варіативності в організації процесів навчання і виховання;

-         активного включення в освітній процес всіх його учасників: дітей, батьків і фахівців;

-         партнерської взаємодії з родиною, яка виховує дитину з особливими освітніми потребами (організація такої взаємодії передбачає зустрічі з батьками, бесіди, консультації, інформаційну підтримку, складання індивідуальної програми розвитку з урахуванням запитів сім’ї, залучення батьків до корекційно - розвивальної роботи, організацію зустрічей з фахівцями тощо).

Співпраця з батьками дітей вікової норми

Інтегрування дитини з порушеннями психофізично витку у загальноосвітнє середовище потребує зміни поглядів дітей вікової норми на особливих дітей та їхні потреби. Толерантне ставлення до них породжує в колективі дружні, довірливі стосунки. Діти, на відміну від їхніх батьків, демонструють нижчий рівень агресивності та більш високий рівень позитивного сприймання дітей з особливими потребами, ще не мають схильності до вилучення їх з кола свого спілкування.

Вихователь групи повинен підготувати батьківський колектив до прийняття дитини з особливими освітніми потребами, запланувати заходи, які допомогли б батькам познайомитися одне з одним, з дітьми, Спонукати до розуміння того, що наявність у групі загального розвитку дітей із особливими потребами виховує в інших дітей позитивні якості:  людяність, співчуття, співпереживання.

Етапи співпраці між вихователями ДНЗ і батьками:

—      підготовчий. Перед вступом дитини з особливими потребами в групу загального розвитку необхідно провести просвітницьку роботу серед педагогів і батьків, що дасть можливість уникнути конфліктних ситуацій. Форми співпраці: анкетування, опитування, бесіда, батьківські збори, обговорення літератури з даного питання, круглий стіл, показ  фільмів із життя дітей з особливими потребами, семінари тощо;

—      основний. Цей етап передбачає діагностику рівня сформованості ставлення батьків до дітей з особливими потребами в групі загального розвитку; надання консультативної допомоги батькам (особам,  які їх замінюють), залучення батьків дітей з особливими потребами до  участі у заходах, які проводяться в групі і в ЗДО; створення оптимальних  умов для взаємодії між батьками групи; проведення роботи щодо  згуртування батьківського колективу.

Форми співпраці: консультації,  участь всіх батьків у розвагах, святах, тренінгові вправи із залученням спеціалістів, ділові ігри, семінари-практикуми тощо;

—      творчої активності батьків. На цьому етапі передбачається взаємодія між дітьми, батьками, вихователями, яка проявляється у моральній  підтримці батьків дітей з особливими потребами, у позитивному налаштуванні до дітей, у розумінні необхідності перебування дітей  з особливими потребами в групах загального розвитку, у бажанні сприяти створенню позитивного мікроклімату в групі, у поширенні досвіду  інтегрування дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітній простір серед інших батьків.

Форми співпраці: виставки дитячих  робіт, круглий стіл, листування через електронну пошту, скриньок побажань, рекламні буклети, створення «Сімейного клубу» тощо. Заходи  у рамках окреслених етапів взаємопов’язані, доповнюють один  одного, спрямовані на формування гуманного ставлення до дітей із особливостями психофізичного розвитку, засвідчують участь батьків на  умовах партнерства в освітньому процесі, педагогізують сім’ю.

Освітні завдання:

•        Формувати компетентність дитини четвертого  з особливостями психофізичного розвитку відповідно до основних показників оптимальної для відповідного  віку сформованості спільної та елементів сумісно-розподільної діяльності дорослого та дитини.

•        Розвивати пізнавальну активність дитини з особливи потребами у процесі сумісної діяльності з дорослим, своєї  власної та під час спостереження за діяльністю дітей з типовим розвитком.

•        Розвивати у дітей здатність сприймати та аналізувати сенсорну інформацію, що забезпечуватиме більш ефективне ознайомлення з довкіллям — тактильне обстеження предметів, зоровий супровід тактильного сприймання деталей, їх називання, розповідь про предмет у цілому (аналітико-синтетична діяльність).

•        Формувати мовленнєву (діалогічну, монологічну, лексичну, граматичну, фонетичну) і комунікативну (здатність  спілкуватися з дорослими і дітьми з типовим розвитком) компетентності дитини з особливими освітніми потребами.

•        Формувати у дитини уявлення про саму себе, виховувати елементарні навички для вибудовування адекватної системи позитивних особистісних оцінок і позитивного ставлення особливої дитини до себе.

Зміст педагогічної роботи

Забезпечувати мовленнєвий супровід діяльності (розповідати про те, що робить дитина), спонукати давати відповіді на запитання щодо діяльності дорослого, іншої дитини, своєї власної (Що робить Миколка? Що робиш ти?), вчити розповідати про те, що бачить дитина, що її вразило, відповідати на запитання про найближче оточення (Ось кущик. А це що? — Кущик. Це гілочка. Де гілочка? — Ось гілочка. Побіжи і покажи такий самий кущик. Як називається дерево? — Береза. Де ще береза?).

Розвивати сприймання як орієнтувальну діяльність, спрямовану на дослідження властивостей і якостей предметів; формувати сенсорні еталони; формувати й удосконалювати вміння дитини порівнювати предмети за різними ознаками; навчити дитину виділяти і називати : конкретну ознаку (колір, форму, розмір). Наприклад, малюк спочатку   вчиться знаходити серед іграшок і подавати «таку саму», як у дорослого в руці, а потім запам’ятовує назву кольору, форми. Розвивати зорово-моторну координацію (узгодженість руху рук та очей), вміння виділяти та пояснювати просторові співвідношення між предметами (за, перед, над, під, далеко, близько тощо), використовувати їх у практичній діяльності; розвивати часові орієнтації (вранці, вдень, увечері, спочатку, потім тощо).

Розширювати розуміння смислу зверненого до дитини мовлення; розвивати фонетичну, лексичну і граматичну сторони мовлення, комунікативну функцію мовлення, мовленнєве дихання, фонематичний слух і фонетичний аналіз голосних звуків і тих приголосних, які дитина добре вимовляє (Який звук чуєш?); фонематичне сприймання — здатність розрізняти фонеми і визначати звуковий склад слова (розрізняти слова-пароніми: коза — коса, гірка — гілка, лис — ліс, мишка — миска тощо); формувати вміння розрізняти друковані літери.

Забезпечувати розвиток дрібної моторики пальців руки та рухливості артикуляційного апарату за допомогою артикуляційної гімнастики, тим самим готуючи його до вимови свистячих і шиплячих звуків (с, ш, з, ж) та звуків л, р, які потребують значного напруження м’язів язика (піднімання язика вгору, притискання його до верхніх зубів тощо); стимулювати дитину до вимовляння звука р, якщо язик в’ялий і дитина не може утримувати його кінчик у верхньому положенні, недоцільно, оскільки можна спровокувати гортанну звуковимову звука р; у точнювати та диференціювати вимову приголосних звуків (т-д-н, п-б-м, к-х тощо), а також свистячих і шиплячих звуків (якщо у дитини немає грубих порушень їх звуковимови).

Розвивати відчуття музичного та складового ритму, вчити відтворювати його, добирати ритм до груп слів з однаковою складовою структурою та однаковим місцем наголосу (мама, тато, доня; рука, нога,вікно, зима тощо) та ритм до речень з двох слів і відтворювати його по  пам’яті (та-та та-та — Мама іде).

Формувати трудові навички, насамперед самообслуговування: одягання, зав’язування шнурків, застібання, умивання тощо; деякі навчальні навички: малювання, штрихування олівцем, наклеюван згинання тощо; фізкультурні: крок, біг, стрибки, лазіння, повзання,  ловіння і кидання м’яча.

Збагачувати позитивний досвід спілкування і взаємодії особливої дитини з дорослими та її здоровими однолітками; вчити дітей відкрито і щиро виражати свої почуття, розпізнавати зв’язки між чітко вираженим емоційним станом і причиною, яка викликала цей стан; привчати виявляти свої емоції у загальноприйнятий спосіб.

У родинному колі

Діти з особливостями психофізичного розвитку потребують особливої уваги від батьків і щоденних спільних з батьками занять у родинному колі. Постійно потрібно використовувати  позитивні підкріплення (усмішку, кивок головою) будь-яких, навіть незначних досягнень дитини. Проводити вправи на розвиток дрібної моторики, оскільки вони сприяють розвиткові уваги і моторної пам’яті дитини. Заохочувати дитину до малювання, ігор з природними матеріалами (глиною, піском, водою), що позитивно впливає на розвиток уваги просторових уявлень, мислення, моторики.

Якщо мовлення дитини за тими чи іншими показниками відстає від вікових критеріїв, не можна відкладати логопедичні заняття. Ранній початок корекційної роботи дає змогу попередити можливість прояву вторинних відхилень, розвиває пізнавальні здібності, формує адекватну поведінку в соціально значущих ситуаціях.

Підставами для стурбованості батьків можуть бути обмежений побутовий словник дитини, труднощі групування і називання предметів за узагальнюючою ознакою одним словом (овочі, фрукти, тварини тощо), спотворення складової структури слова, пасивність у мовленнєвому спілкуванні.

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

                   Національний куточок в групі: методичні аспекти 

      Нашій Вітчизні потрібні громадяни з усвідомленням своєї належності до роду, краю, держави, творчі особистості етнонаціонально усвідомлені в полікультурному просторі, здорові й духовно багаті. Виховати таких громадян, “виколисати” з дітей народ, носіїв і продовжувачів його духовності,– основне завдання української національної освіти.

Формування національної самосвідомості людини запізно починати в школі. Це потрібно робити вже в дошкільному закладі, бо саме в ранньому віці закладається фундамент особистості. Втрачене на цьому етапі надолужити дуже важко. Усвідомлювати своє українство діти повинні змалечку.

      Наймогутнішою дієвою силою, за допомогою якої можна успішно вирішувати питання щодо формування національної гідності, гордості, самоповаги, самодостатності, виховання патріотичних почуттів є українознавство. Українознавство – це знання про сучасне і минуле українського народу, його багатогранне духовне життя.

       Методичні рекомендації щодо оформлення національних куточків у групах ДНЗ

    Національний куточок у групі має бути розташований у світлому, зруч­ному для огляду місці, бути візуально відокремленим від ігрових центрів. Експозиція національного куточка в групі не повинна бути перенавантаженою та застиглою, вона має змінюватися, поповнюватися. Важливим критерієм національного куточка є його естетичне оформлення.

Крім предметів, виробів національного мистецтва, що подані в пам'ятках нижче, в експозицію можна включати вироби, які виготовляли та використо­вували в народі відповідно до обрядових циклів (осіннього, зимового, весня­ного, літнього).

 Наприклад: осінній цикл: свято врожаю - кошик із фруктами, овочами;

зимовий цикл: Різдвяні свята - "зірка" з дерев'яної обичайки (обід сита, решета, бубна тощо) і тоненьких дощечок - семи шалівок, декорова­на кольоровим папером, стрічками; на стіл кладуть сіно, зерно, сніп-дідух (пропоновані рекомендації визначені у матеріалах А. Богуш).

весняний цикл "Свято першого жайворонка" - фігурки випечених із солоного тіста жайворонків та голубів; "Вербна неділя" - вербові гілочки, прикрашені квітами, стрічками тощо.

У національному куточку можна ставити букет з квітами (мак, чорнобривці, ромашки, барвінок, півонія, жоржина, ковила тощо).

   Зміни в експозиції національного куточка можуть бути пов'язані із пізнавальною темою тижня з народознавства.

Наприклад:

Тема "Українська хата" — макет української хати; "Птахи-символи" — лелека-іграшка; "Криниця - оберіг українського народу" - макет криниці.

"Український віночок", "Український одяг" - зразки віночків зі стрічками.    Важливо зазначити, що віночки дівчата зберігали у скрині, не носили їх щодня, а вдягали на свята, тому бажано, щоб і в куточку його ви­кладали або вивішували лише у святкові дні, а також протягом тематичного тижня ознайомлення дітей з національним одягом.

Також предмети експозиції можуть змінюватися залежно від те­матики занять з образотворчого мистецтва.

У старшій групі доцільно виділяти регіональні особливості народного одягу, мистецтва, знайомити з народними умільцями свого регіону.

     Педагогам треба чітко розуміти, які посібники, матеріали зберігаються у шафах вихователя, який дидактичний матеріал необхідний для проведення занять, бесід тощо, а які вироби та посібники є експонатами національного куточка.

Важливо зазначити, що коли відбуваються зміни в експозиції національного куточка, то на це обов'язково треба звертати увагу дітей. Вихователеві необхідно обговорити ці зміни з дітьми, пояснити, з чим вони пов'язані, детальніше розглянути нові предмети тощо. Такі спостережен­ня та бесіди щодо змін в експозиції обов'язково плануються вихователем заздалегідь і фіксуються у перспективному та прописуються  в календарному планах.

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________