Що таке педагогічна майстерність?

                                        ЩО ТАКЕ ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ?                                                                            ЩО ТАКЕ ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ?

З цим питанням можна звернутися до десятка, сотні, тисячі педагогів. Педагогічна майстерність – це практика, і кожен дасть своє визначення, хоча в основі всі вони мають на увазі одне й те саме. Справа тут, звичайно, не в чіткості формулювань, а в тому, що більшість педагогів трактує з позиції власного досвіду. Для тих, хто починає свій педагогічний шлях, майстерність – поняття більш абстрактне і всеосяжне, а для тих, хто має за плечима певний досвід, майстерність сприймається як щось конкретніше і, як правило, включає в себе те, чого найчастіше йому бракує. Значить, поняття майстерність для педагогів-практиків поняття не абсолютне, не конкретне, що має свої «чіткі межі», але, безумовно, для кожного це певна педагогічна вершина, до якої він прагне.

Майстерність, дійсно, образно кажучи, можна порівняти з вершиною, до якої кожен педагог йде практично все своє життя. Але виявляється, що ця вершина для деяких так і залишається недосяжною. Для одних педагогів вона є певним стимулом в роботі, для інших, навпаки, вводить у розгубленість своєю недосяжністю. Але зустрічаються й такі вихователі, які не прагнуть до сходження на «педагогічний Олімп», а споруджують свою висоту і досягають її, потім ставлять новий для себе рубіж, складаючи свою вершину, як піраміду, з великих і малих успіхів, які для них і є «будівельним матеріалом».

То яка ж висота головної вершини, вершини педагогічної майстерності? Питання далеко не риторичне. Дійсно, а чи є еталон майстерності? Чи для всіх він доступний? Чи не ми обираємо вершини, а вони обирають нас?

Рідко можна зустріти досвідченого педагога, який би сказав, що він досяг своєї вершини. Справа, мабуть, не в скромності цих людей, а у великій вимогливості до себе. Безумовно, є у кожного педагога-майстра можливість сказати про те, що він досяг вершини. Але, виявляється, для тих, хто творить, будь-яке досягнення сьогодні має бути покращене уже завтра.

У кожного своя вершина, свій шлях до неї, хоча вимірювання її практично єдині: знання, працьовитість, любов до дітей, творчість, власна позиція і багато-багато іншого. За словами педагогів-майстрів, вершини мають дивну властивість змінювати свою висоту. Пройшовши певний шлях, виявляється, що досягнута мета для тебе вже не межа, що перед тобою вже стоїть нова, а значить, знову в путь до тієї, яку ще належить створити або підкорити. І хто візьметься підрахувати, скільки їх було чи буде у кожного педагога, який твердо вступив на «стежину майстерності», скільки нескінченного руху і досконалості.

На професійному шляху кожен педагог відчуває сумніви і розчарування, радість перемог і відчай, коли все хочеться кинути, але разом з тим і велику закоханість у свою справу, велику подяку тим, хто вручив тобі своє життя, хто повірив в тебе і заради кого ти приречений на муки творчих перемог.

Часом майстерність намагаються розглядати як синонім досвіду. Але як не настає зрілість у випускника школи з отриманням атестату, так і не підкоряються вершини майстерності сивині, навіть педагогічній.

Майстерність народжується в сплаві глибоких і міцних знань, практичного досвіду педагога і творчого підходу в організації освітнього  процесу, створення умов для максимального розвитку та становлення особистості дитини.

Педагогічна-майстерність – явище, безумовно, вагоме і багатогранне. Це, мабуть, і пояснює той факт, що кожен майстер «відкриває» свою родзинку, свій аспект педагогічної діяльності, знаходячи нові форми взаємодії з вихованцями та колегами, розкриваючи можливості та нахили дітей, створюючи особливий мікроклімат в колективі. А особистий приклад педагога – це нові творчі особистості.

Нерідко, даючи високу оцінку професійного рівня педагога, говорять: «Майстер». Це найвища оцінка, найвище звання для вихователя або вчителя. І немає такого початківця і навіть досвідченого педагога, який не мріяв би стати майстром. А чи можна їм стати, чи майстром потрібно народитися? Це одне із вічних питань, на яке шукали і шукають відповідь і студенти, і початківці, і досвідчені педагоги. За давніх часів говорили, що майстерність починається з секретів, і чим більше їх, тим вища майстерність.

Аналіз педагогічного досвіду свідчить, що і у педагогів є такі секрети, які накопичуються з досвідом. Чим досвідченіший педагог, тим більшою кількістю секретів-знахідок він володіє. Чи означає це, що майстерність виростає з досвіду? Певною мірою, звичайно, бо без практичної діяльності немає і самого педагога. Тут доречно уточнити, що якщо спробувати вивести формулу педагогічної майстерності, то першою її складовою стануть знання, а потім вже досвід.

Але як показує практика, далеко не кожен досвідчений педагог є майстром, та й власне секрети – результат не діяльності, а перш за все творчості фахівця. А якщо це так, то в нашій формулі з'являється ще один доданок – творчість. Дійсно, творчий педагог ніколи не користується шаблонами. Він надихає, пробуджує і постійно підтримує активний інтерес у дітей до знань. Хтось радіє за своїх вихованців, особливо хвилюючих за їх успіхи, досягнення та невдачі, а хтось із педагогів проявляє «залізну хватку», вбачаючи в цьому головну умову педагогічного успіху. Таким педагогам все одно як живуть і про що мріють їхні вихованці, які їхні плани та ідеали. Вони ніколи не стають майстрами. Чому? Та тому, що є ще один доданок педагогічної майстерності – любов до дітей. Саме любов до дітей – той визначальний компонент, без якого немає і не може бути педагога-майстра.

Шлях до майстерності завжди довгий і тернистий. Він має свої злети і розчарування, свої вершини і рифи. Щасливий той, хто досяг хоч одну з вершин, хто знайшов свою, хто допоміг зійти на неї іншим!